До Всеукраїнського дня бібліотек Прилуцька міська бібліотека ім. Л.Забашти презентувала фотопроект «Перевтілення».

Цей творчий тандем фотомисткині Юлії Потіпаки та бібліотекарів міста розпочався давно, коли Юлія презентувала у стінах книгозбірні не менш цікавий свій власний фотопроект. Цього разу на світлинах ми бачимо портрети прилуцьких бібліотекарок, які зуміли перевтілитись у образи героїнь відомих картин світових художників, тому назва виставки «Перевтілення» влучно висвітлює ідею задуму.
В експозиції представлені 12 фотокопій відомих картин і 12 творчих перевтілень.
Відсьогодні ми хочемо знайомити користувачів нашого сайту та сторінки Фб із героїнями проекту, історіями живописних полотен та процесом підготовки кожного образу.

Бабенко Т.

У центрі виставки відома картина Бориса Кустодієва (перевтілення Тетяни Бабенко) «Купчиха за чаєм». Робота найбільш атмосферна і складна у відтворенні.

Бабенко Т.П.Б.

Не дивлячись на те, що автор писав картину у голодний 1918 рік, на передньому плані ми бачимо багатий «гастрономічний» натюрморт (кавун, булки, фрукти, солодкий чай). Тетяна Петрівна справилась із усім декором сама. Вона не побоялась показати плечі, як у кустодієвської розкішної пані, сама підібрала костюм, продумала фон і навіть внесла свої зміни (замість ситого кота у неї собачка). Окремою родзинкою проекту стало додавання книги до сюжетів картин. У цій роботі книга виявилася дуже доречною. Завдяки артистичності Тетяни Петрівни, бібліотекаря бібліотеки №4, її робота виглядає душевно і колористично.


Сьогодні розкажемо про «перевтілення» бібліотекарки юнацького відділу Валентини Салової у образ героїні картини Яна Вермеєра «Дівчина з перлиновою сережкою».

Салова222

Цю картину називають голландською Моною Лізою. Із 1665 року вона вражає своєю загадковістю. На перший погляд, картину відтворити не так складно. Усе виявилось навпаки. Це не зовсім портрет. У мистецтві це називають жанром «tronie», тобто, зображення голови людини. Саме цей порух голови і важко було вловити у кадрі і, звичайно, погляд, який досьогодні не розгаданий ні мистецтвознавцями, ні кіномитцями, ні письменниками. Юлія Потіпака і Валентина Салова зробили не один кадр і картина Вермеєра, яка є логотипом окремих мистецьких сайтів, доповнила бібліотечну експозицію.

Салова22

Трейсі Шевальє, сучасна британська письменниця, обрала дівчину з портрета героїнею свого роману, за яким у 2003 році був знятий фільм «Дівчина з перлиновою сережкою», а на нашій виставці ви побачите «перевтілення" бібліотекарки.

Сьогодні ми продовжуємо розповідь про проект і представляємо «перевтілення» системного адміністратора Інтернет-центру книгозбірні Тетяни Харченко в образ картини Елізабет Віже-Лебрен "Королева Антуанетта".

Харченко

Французька художниця Елізабет Віже-Лебрен славилась майстром портрету.
Працюючи при дворі Марії Антуанетти придворним художником, вона написала більше 30 портретів королеви та її сім’ї. Для наших перевтілень ми взяли портрет Марії-Антуанетти, написаний художницею у 1783 році. Сама королева не славилась особливою вродою, але на полотнах портретистки вона виглядає екстравагантною красунею у гарному вишуканому вбранні. Щоб вдало передати настрій картини Віже-Лебрен, нам прийшлось дуже делікатно попрацювати саме над костюмом.

Харченко11

Важко було знайти подібну сукню, адже на картині вона має ліловий, більш фіалковий колір. Дізнавшись із літератури, що серед улюблених кольорів художниці був синій, ми дозволили собі сукню саме такого кольору. Прийшлось попрацювати і над капелюшком.

Від самого початку проекту була ідея додавати книгу до мистецької композиції. У портретах це було зайвим, а ось у перевтіленні Тетяни Харченко це стало вдалим доповненням образу бібліотекаря.
На фотовиставці «Перевтілення» єдина робота, яка не являється окремою картиною, це «перевтілення» бібліотекарки читального залу Євгенії Репеки. Образ для Євгенії ми знайшли у великому полотні Сандро Ботічеллі «Вівтар Святого Варнави» (бл.1488року), і показали деталь із цього відомого релігійного твору - образ Катерини Александрійської.
Образ Святої Катерини для майбутньої виставки був знайденим найпершим і саме тоді виникла ідея фотопроекту.

Репека1

Дуже скурпульозно віднеслась до свого образу наша героїня «перевтілень». Для відтворення фрагменту картини дружно шукали схожу церковну хустку на голову, палантин на плечі, окремі вкраплення тонких стрічок у волосся. Подруги допомогли Жені зробити зачіску. Але найголовніше у даному образі – емоція, яку дівчина намагалась передать і в порусі голови, і, звичайно, в погляді.

Репека

Коли фотомисткиня показала світлину, всі посміхнулись. Здавалось, що через п’ять століть Свята Катерина італійського художника «завітала» у стіни прилуцької бібліотеки.
До сьогодні відвідувачі виставки визнають це «перевтілення» найбільш вдалим.
Картина «Дама в чорному капелюсі» (1908р.) нідерландського художника Кес ван Донгена видавалась нам найлегшою.
Переїхавши до Франції, Кес ван Донген відкрив новий стиль у живописі – фовізм. Роботи фовістів відзначались насиченістю кольорів, декоративністю і не концентрували уваги на реалістичних чи зображувальних аспектах. Їх картини впізнавані завдяки портретам жінок з великими очима і яскравими плямами на обличчі та пейзажам з неприродними кольорами. Нам здалось, що обрану картину ми відтворимо легко, адже у нас є завідувачка бібліотеки №2 Марина Гребінь, яка дуже схожа на героїню картини. Але, як виявилось, ми не звернули уваги на дрібницю.

Маряна

У роботі «Дама в чорному капелюсі» автор хотів показати легкість сприйняття світу. Для цього він зобразив тонку шаль, за допомогою якої жінка вкутується і ніби відсторонюється від світу. Саме цей невеликий нюанс ми і не врахували. Наш палантин був важким і не викладався так, як на полотні художника.

Маряна1

Чорний капелюх, який принесла наша колега Ольга Лукаш, дізнавшись про роботу над проектом, доповнив і підкреслив красу і молодість героїні обраного образу і вона ще більше стала відповідати художньому стилю французьких художників. Наша картина, як і у фовістів, засвітилась невеликою кількістю кольорів - чорним, зеленим і червоним – і стала ошатною і яскравою у всій мистецькій експозиції.

Одна із робіт «Перевтілення», яку ми розмістили в центрі виставкової композиції, ніби «палає» насичено-червоними кольорами, вражає інтенсивністю і енергією, випромінює пристрасть і пробуджує цікавість. Чому так багато червоного, як колись на радянських плакатах, а назва картини «Парижанка»?

Гнатів

Художник Олександр Дейнека (1899-1969 рр.) був успішним художником радянської доби, мав визнання і високі нагороди. Анрі Матіс називав його одним із найбільш талановитих радянських художників, які «випередили час у своєму художньому розвитку».

Після поїздки в Париж, де Дейнека отримав золоту медаль Паризької всесвітньої виставки, він пише психологічно-напружене полотно «Парижанка» (1935р.), яку для свого «перевтілення» взяла завідувачка міської бібліотеки для дітей ім. П. Білецького-Носенка Євгенія Гнатів.

Гнатів1

Євгенії Валентинівні вдалось передати витонченість, жіночність і шляхетність образу. Золото волосся, блідість шкіри, колір помади на губах і, здавалось би, образ готовий. Та останнім штрихом для довершення образу став маленький елегантний капелюшок, який пані Євгенія пошила власноруч.
Едуардо Тофано (1838-1920рр.) був італійським художником, який писав як історичні, так і жанрові теми. Виставлені в Лондоні на виставці в 1897 році портрети відомих жінок того часу принесли йому славу.
«Портрет елегантної дами» цього художника для своїх «перевтілень» взяла Ніна Горбань, головний бібліотекар МЦБ ім. Л. Забашти.

Горбань1

Образ для Ніни Іванівни було знайти найважче, адже жінка носить окуляри. Живописних полотен із зображенням в профіль також не так багато в образотворчому мистецтві, тим більше таких, щоб підходили по типажу. Навіть уже знайдений образ знову викликав питання – де знайти подібний капелюшок?

Горбань23

Історія повторюється - капелюшків нема. Прийшлося власноруч пошити ще один. Доповненням до образу стала маленька книжечка, яку дами 19 століття часто носили при собі.

Перуанського художника Альберта Лінча (1855-1931рр.) вважають співцем жіночої краси. Улюбленим об’єктом полотен художника були красиві і витончені жінки його часу. Всі жіночі портрети чимось схожі: вони випромінюють ніжність, зачаровують прихованою манірністю і дивують відкритістю і щирістю погляду. У 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі Лінч отримав золоту медаль саме за портрети дам, моделлю для багатьох із яких була дружина художника.

Марина1

Один із портретів Альберта Лінча "Портрет красуні" ми запропонували бібліотекарці відділу абонементу МЦБ ім. Л. Забашти Марині Янко. Костюм створити було не складно, а ось знайти схожий головний убір, як виявилось, не просто. Із непоказної кофтинки бібліотекарі зуміли створити вдалу за кольоровою гамою і формою хустину з квіткою.

Марина

Обов’язкове доповнення до «Перевтілень» була книга, яка доповнила картину ще більшим змістом.

Образ Кармен із одноіменної картини російського художника Андрія Атрошенка для своїх «перевтілень» взяла бібліотекарка читального залу МЦБ ім. Л. Забашти Яна Риженко.

Яна

Тема Кармен дуже близька для художника про що говорить той факт, що дві роботи Андрія Атрошенка, які вдало передають експресію танцю, ритм музики і красу пристрасної циганки, були продані на аукціоні Сотбіс у 2002 та 2003 роках.

Яна1

Для перевтілення Яні пропонували декілька образів, та наша бібліотекарка «відчула» саме Кармен. Увесь антураж дівчина створила сама, а книга стала невеликим вкрапленням до образу. Звичайно, важко повірити, що Кармен була колись із книгою, а не з колодою карт, але наша героїня образу –бібліотекарка.
«Портрет дівчини з віялом» невідомого автора та «перевтілення» бібліотекарки міської бібліотеки для дітей ім. П. Білецького-Носенка Вікторії Тимофієвої ніби дежавю у часі.

Тімофеєва

Коли вглядаємось у образ молодої дівчини на портреті і дорослої жінки на фото, складається враження, що через роки героїня невідомого полотна знову повернулась, щоб заглянути у наше сьогодення.

Тімофеєва1

Особливинкою цього образу є незвичайне кучеряве волосся пані Вікторії. Саме це стало родзинкою «перевтілень».
Кiлькiсть переглядiв: 70

Коментарi