ДО ДНЯ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

2021-02-18

Цього року володарем спеціального диплому літературно-мистецької премії ім. Л. Забашти «Квіт папороті»-2020 стала наша землячка, поетеса, член Національної спілки письменників України Ганна Дудка. Ганна Іванівна народилась в с. Сухоярівка, навчалась у Малківській середній школі. Зараз працює в Міністерстві енергетики України. Наша бібліотека збагатилась подарованими книгами пані Ганни «Небесна сотня» та «Танок Саломеї».Дудка

Була свідком подій на Майдані Незалежності та гостро пережила розстріл Небесної сотні. Ідея написання книги про кожного з героїв Небесної Сотні народилася під час участі у програмі «Сила Духу» на Всесвітньому християнському радіо «Марія». Досліджуючи життя, спогади, переглядаючи відео про героїв, переконувалася у надзвичайних рисах характеру, талановитості та людяності кожного з них, що коротким життям заслужили безсмертя.
Читач дізнається про Воїнів Світла через поетичні рядки, вірші торкаються найглибших струн душі.

Вступ

У світі індульгенцій, фальші, фарсу,
Де між добром і злом хистка межа,
У кожного свій хрест і свій катарсис.
Щоби як слід очистилась душа.
Щоб між отих дерев, де вгризлись кулі,
Не почувався, мов ідеш крізь стрій.
На цій планеті, на обох півкулях
Бодай би людям жити у добрі.
Лиштуються летіти вже до Марса,
Сліди зникають в сутінках трави.
У кожного свій шлях і свій катарсис,
А в когось – вічні білі острови.
(із книги «Небесна сотня»)

ГЕРОЯМ МАЙДАНУ

Невже наснилось? Київ у вогні
І чорні крила демонів над містом.
Так виглядає всенародний гнів,
А хтось говорить: купка екстрімістів!

Озвалась в душах волелюбна Русь,
Волають дзвони, й хрест розставив руки!
Вірменин, українець, білорус…
Хіба ж ту кров відмити нам із бруку?

І Фермопіли, й Крути, і Майдан…
Розлютувалась демонська стихія!
Це страшно, коли вже не страшно ран,
Коли витає тінь грузина Гії.

Пекельна лють, вогню чадна стіна,
Оскаженіло гупають гармати…
Немов змістилась часу площина:
Це 41-й? Може, 45-й?

Шоломи чорні. Автозаки. Кров.
Така ціна вкраїнської свободи.
Та ще козацький дух не захолов,
І не зігне ніхто мого народу!

Хай ціляться у очі вороги,
Душа ж не сліпне, ще стає зіркіша!
Не стане скоро місця для могил
В землі моєї, що чекає тиші!

Протистояння, запал боротьби,
Коли ж впадуть ці непорушні стіни?
Нема на світі більшої ганьби,
Як мати перед сином на колінах.

Яка благає: «Сину, не стріляй,
На душу не бери гріха тяжкого!»
Розквітне, мій народе, ще земля!
Борімося! Поборемо! Із Богом!

***

НЕМАЄ ТАТА

На шиї сиділа дитина,
І плакала тихо та гірко.
І сльози – блискучі перлини
На чорну котились бруківку.
На дереві фото пришпилене,
І квіти… Так квітв багато!
Та плакала гірко дитина:
- У мене немає тата!!!
По личку розмазала сажу,
Все ре оченяти рукою.
З тобою побореться, враже,
Він виросте й стане героєм!
А шини такі непривітні –
Принишкли, здалось, від провини:
На призьбі галантнго квітня
У Києві плаче дитина!
Зігнулись німі барикади,
Пригнічені болеем утрати.
В дитини украдено радість –
І більше не буде тата.
Хтось хрестик повісив на гілці –
де куля людину скосила,
Застигла тут кров на бруківці,
Припала і сажею, й пилом.
Вже грози ідуть із громами –
готові все місто прибрати.
Голубить хлопчика мама,
Та в нього не буде тата…
(із книги «Танок Саломеї»)

Кiлькiсть переглядiв: 46

Коментарi